Історія справи

Постанова ВГСУ від 08.11.2016 року у справі №910/24368/14
Постанова КГС ВП від 20.08.2025 року у справі №910/24368/14
Ухвала КГС ВП від 25.02.2018 року у справі №910/24368/14
Ухвала КГС ВП від 14.04.2019 року у справі №910/24368/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 910/24368/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Жукової Л.В., Погребняка В.Я.,

розглянувши касаційну скаргу Уповноваженої особи засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" ОСОБА_4на постановугосподарського суду міста Києва від 25.05.2015та постанову у справіКиївського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 № 910/24368/14 господарського суду міста Києваза заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдина Торгова Система - Київ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Полірем"пробанкрутствоза участю представників сторін: ОСОБА_5, ОСОБА_6 - представники Уповноваженої особи засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" ОСОБА_4; Беніцька В.І. арбітражний керуючий (ліквідатор) Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем"; Приходько Д.М. - представник Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"; Добринін В.В. - представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Київ".

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду міста Києва від 25.05.2015 року (суддя Івченко А.М.) у справі №910/24368/14, на підставі ст. 37 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" припинено процедуру розпорядження майном та повноваження розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" (далі - ТОВ "Полірем", боржник) арбітражного керуючого Беніцької Валентини Іванівни.

Визнано банкрутом ТОВ "Полірем". Відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Беніцьку Валентину Іванівну (свідоцтво №1273) та зобов'язано вчинити певні дії.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий - Разіна Т.І., Остапенко О.М., Верховець А.А.) апеляційну скаргу уповноваженої особи засновників ТОВ "Полірем" ОСОБА_4 залишено без задоволення, постанову господарського суду міста Києва від 25.05.2015 року у справі №910/24368/14 - без змін.

Не погоджуючись з постановою господарського суду міста Києва від 25.05.2015 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 року у справі №910/24368/14, уповноважена особа засновників ТОВ "Полірем" ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування означених судових актів, з вимогою передати справу №910/24368/14 на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 4 ч.1 ст. 15, ч.ч. 3, 7 ст. 16, ч. 3 ст. 114 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ст. 41, 55 Конституції України, ст. 16, ч.1 ст.100, ч.1 ст. 275 ЦК України, ч.1 ст. 167 ГК України, ст. 43, 101, 104 ГПК України.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Згідно вимог ст. 9 вказаного Закону, справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 3 ст. 27 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації, мирової угоди) або припиняється провадження у справі.

До закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів зобов'язані прийняти одне з таких рішень: схвалити план санації та подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і затвердження плану санації; відхилити план санації та подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і зобов'язання керуючого санацією підготувати план санації; подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і зобов'язання керуючого санацією підготувати план санації у разі його неподання боржником; подати до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; подати до господарського суду клопотання про укладення мирової угоди.

У підсумковому засіданні господарський суд за пропозицією розпорядника майна боржника та на підставі рішення зборів кредиторів приймає одне з таких судових рішень: ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому статтею 30 цього Закону; ухвалу про введення процедури санації та зобов'язання керуючого санацією підготувати план санації у разі відхилення плану санації боржника зборами кредиторів або неподання його боржником; постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство; ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство; ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду в межах граничного строку, визначеного цим Законом.

Виходячи із вищезазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що перехід з процедури розпорядження майном до ліквідаційної процедури можливий лише за рішенням зборів кредиторів боржника.

Згідно вимог ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Частиною 1 ст. 37 вказаного Закону визначено, що у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Банкрут - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 205 ГК України у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом.

На підставі вимог ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення з господарського спору, в тому числі і у справі про банкрутство, повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2014 року зокрема, за заявою ТОВ "Єдина Торгова Система-Київ" порушено провадження у справі №910/24368/14 про банкрутство ТОВ "Полірем", введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Беніцьку В.І., призначено попереднє засідання, тощо.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2015 року за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Полірем", визначено дату проведення підсумкового засідання суду, також цією ухвалою судом було замінено кредитора ТОВ "Єдина Торгова Система-Київ" з грошовими вимогами до ТОВ "Євросервіс-Україна" на суму 651 069,61 грн. його правонаступником - ТОВ "Полірем Київ".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2016 року суд залучив ОСОБА_4 до участі у справі - учасником провадження як уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності-боржника ТОВ "Полірем".

На загальних зборах кредиторів ТОВ "Полірем" 29.04.2015 року, оформлених протоколом №1, вирішено обрати комітет кредиторів ТОВ "Полірем" в складі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Полірем Київ".

При цьому, зборами комітету кредиторів від 15.05.2015 року (протокол №1) вирішено звернутись до господарського суду міста Києва з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, а також призначення арбітражного керуючого Беніцької В.І. ліквідатором банкрута, тощо.

Визнаючи боржника - ТОВ "Полірем" банкрутом, суд першої інстанції в оскаржуваній постанові встановив, що на зборах комітету кредиторів ТОВ "Полірем", зокрема, вирішено доручити голові комітету кредиторів боржника подати до господарського суду міста Києва клопотання про визнання ТОВ "Полірем" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Розглянувши матеріали справи, клопотання комітету кредиторів про визнання боржника ТОВ "Полірем" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, на підставі рішення комітету кредиторів та зборів кредиторів ТОВ "Полірем", у зв'язку з відсутністю обставин, які дають достатні підстави вважати, що платоспроможність ТОВ "Полірем" може бути відновлена, господарський суд дійшов в постанові від 25.05.2015 висновку, з яким в оскаржуваній постанові від 09.08.2016 погодився суд апеляційної інстанції, про наявність достатніх ознак банкрутства, а тому вважав за доцільне визнати ТОВ "Полірем" банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру.

Також, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові із наданого розпорядником майна Беніцькою В.І. суду першої інстанції звіту про виконану роботу встановлено, що за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства - ТОВ "Полірем", який був доведений розпорядником майна до відома кредиторів, фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, задоволення вимог кредиторів можливе шляхом застосування ліквідаційної процедури.

При цьому, апеляційний суд у постанові також зазначив, що станом на дату винесення оскаржуваної постанови (25.05.2015) повідомлень про виконання боржником грошових зобов'язань не поступало, не надходило заяв від потенційних інвесторів щодо оздоровлення фінансового становища боржника, а також письмових вимог від комітету кредиторів боржника щодо санації ТОВ "Полірем", чи припинення провадження у справі № 910/24368/14 з інших передбачених законодавством підстав.

Крім того, апеляційний суд послався на те, що матеріали справи не містять жодних доказів, з яких би вбачалась відсутність підстав для переходу до процедури ліквідації боржника відповідно до ухваленого комітетом кредиторів рішення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій не погоджується, з огляду на наступне.

Згідно вимог ч. 1 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

Частиною 3 статті 22 вказаного Закону визначено, що розпорядник майна зобов'язаний, зокрема, аналізувати фінансово-господарську діяльність, інвестиційне становище боржника та його становище на ринках; надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника.

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що виходячи із вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема, ст.ст. 22, 27 вказаного Закону, в процедурі розпорядження майном формується пасив та актив боржника, встановлюються його фінансове та майнове становище, а також можливість фінансового оздоровлення господарюючого суб'єкту - боржника, про що, зокрема, зазначається розпорядником майна у звіті про його діяльність. Лише при наявності відповідного клопотання зборів кредиторів та обґрунтованого належними та допустимими письмовими доказами письмового звіту розпорядника майна, господарський суд проводить підсумкове засідання.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій в оскаржуваних постановах, в порушення вимог ст. 43 ГПК України та ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не встановлено обсягу активів боржника а також, чи було розпорядником майна проведено аналіз фінансово-господарської діяльності боржника для визначення обсягу його активів, адже без встановлення та аналізу, в тому числі, вартості майна та майнових активів боржника не можливо зробити об'єктивного висновку про неспроможність останнього відновити свою платоспроможність та погасити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Судами попередніх інстанцій не з'ясовано, чи було розпорядником майна доведено до відома зборів кредиторів інформацію про фінансово - майнове становище боржника, та чи був аналіз фінансово-господарської діяльності боржника та належні письмові докази, які його підтверджують, предметом розгляду зборів кредиторів, на яких прийнято рішення про перехід до ліквідаційної процедури, а також, в постановах судів попередніх інстанцій не встановлено розміру реєстру вимог кредиторів, який затверджений за результатами попереднього засідання та фактично відповідає розміру пасиву боржника.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Пунктом 10 ч. 3 ст. 22 Закону про банкрутство визначено, що розпорядник майна зобов'язаний не пізніше двох місяців від дня порушення провадження у справі про банкрутство разом з боржником організувати та забезпечити проведення інвентаризації майна боржника та визначити його вартість.

Також, в порушення вимог ст. 43 ГПК України та ст. 22 вказаного Закону, судами першої та апеляційної інстанцій в тексті постанов не надано належної правової оцінки наданому розпорядником майна до звіту акту інвентаризації об'єктів нерухомого майна ТОВ "Полірем", його змісту, не з'ясовано, чи було проведено розпорядником майна інвентаризацію майна боржника за участі самого боржника.

Зважаючи на викладене, постанова господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно з приписами п. 3 ст. 1119 ГПК України у разі, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційна інстанція має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що постанова господарського суду міста Києва від 25.05.2015 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 у справі №910/24368/14 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, суди попередніх інстанцій, визнаючи боржника - ТОВ "Полірем" банкрутом, припустились порушень приписів ч. 1 ст. 43, ст. 84 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також щодо належного правового обґрунтування (мотивування) своїх висновків, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем" ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову господарського суду міста Києва від 25.05.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 у справі № 910/24368/14 скасувати.

Справу № 910/24368/14 передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді Л.В. Жукова

В.Я. Погребняк